Еспарцет посівний

Еспарцет посівний (Onobrychis viciifolia) — багаторічна глибококоренева бобова рослина, яку вирощують на сіно і пасовище. Її розкішні рожеві, білі або пурпурові квітки зібрані щільними кистями по 20–50 штук. Листки непарноперистоскладні, із 11–21 листочка, а одиниця насіння — однонасінний боб. Зазвичай рослина висока, від 8 до 36 дюймів (близько 20–90 см), і вища за люцерну.

Рослина походить з Туреччини, Ірану та Європи, вперше її вирощували на півночі Франції й у Великій Британії, а тепер вона росте у теплому помірному поясі Європи до Швеції. До Північної Америки вона потрапила близько 1900 року. Її великий глибокий стержневий корінь робить її досить посухостійкою, вона дозріває раніше за люцерну й лишається зеленою влітку. На відміну від люцерни, вона не викликає тимпанії у великої рогатої худоби.

Для бджіл це одна з найбагатших кормових культур. Довідники Міністерства сільського господарства США описують багато нектару й багато пилку, дуже привабливих для медоносних бджіл у травні — липні, і повідомляють, що еспарцетовий мед найвищої якості. У Європі лідером за еспарцетовим медом є Іспанія.

Еспарцет потребує глибокого вапнякового ґрунту завглибшки не менше 18 дюймів (близько 45 см) із pH 6,6–8,0 та близько 14 дюймів (близько 360 мм) річних опадів або більше; на вологих ділянках вона не росте і малостійка до солей. Зазвичай її косять один раз за сезон, на півному або повному цвітінні.

Чому це важливо: щойно ниву скошено, взяток обривається разом, тож пасічнику поблизу полів еспарцету корисно знати дату косовиці.