Ожина (ежевика)

Ожина (Rubus fruticosus agg.) — це не один вид, а широкий європейський комплекс багатьох близько споріднених мікровидів родини розових. Вона походить із західної та північної Європи й легко дичавіє; відібрані клони вирощують як ягідну культуру в інших помірних країнах. Глобальна база EPPO наводить її як Rubus fruticosus L. зі спільними назвами blackberry, bramble і European blackberry.

Для бджіл її квітки — джерело нектару. За даними Міжнародної комісії з меду, ожиновий мед найбільше важить у Фінляндії, Норвегії та Швеції, потім в Іспанії та Португалії, а меншу роль він грає від Албанії й Італії до Британських островів і Франції.

Це називають два захищені меди. У Miel de Cévennes є ожиновий тип — блідий до блідо-бурштинового, часто кристалізований, із фруктовим запахом тушкованих плодів і виразною стійкою кислинкою; ожина там з'являється у каштановому поясі приблизно від 400 м. У Бельгії Miel wallon має ожиновий мед, у якому пилок ожини має перевищувати 45 % пилкових зерен. Він від блідо- до темно-солом'яного кольору, зі слабким або помірним ароматом фруктів і легкою деревністю, смаком карамелі й червоних ягід і електропровідністю 0,20–0,50 мСм/см. Співвідношення фруктози до глюкози 1,05–1,40 робить його кристалізацію повільною, тому валлонські пасічники керують кристалізацією.

Чому це важливо: зарості ожини, які садівники вважають лихом, можуть бути для улика джерелом, достатнім для власної назви на банці.